Народна самооборона

Останнім часом в Україні, як серед істориків, так і серед політиків, спостерігається збільшення інтересу до питань історії визвольного руху, насамперед, діяльності ОУН та УПА. Значною мірою цей інтерес підігрівається новими, ще вчора секретними даними, що стають доступними загалу.

Опираючись на повстанські документи, матеріали спецслужб Німеччини, Радянського Союзу та польські архіви, по крупинах відтворюється історія УПА – передумови та причини її створення, масштаби та методи діяльності, способи підтримки з боку цивільного населення та боротьба з окупаційними режимами.

В Росії, влада, що впевнено прямує в бік авторитаризму, потребує своєї легітимізації в суспільстві через постійне апелювання до "героїчного" радянського минулого.

Тому українські спроби викрити сталінський тоталітарний режим і віддати належне тим, хто намагався йому протистояти, зустріли гостру реакцію з боку політиків сусідньої держави.

Заяви щодо "неправильного" бачення українцями своєї історії звучать з вуст найвищих посадовців та інституцій Росії. Звичайно, не могла не долучитися до цькування "українських спроб переписати історію" і ФСБ. Адже й досвід є і матеріалів достатньо.

Власне розсекреченням матеріалів із своїх сховків (доступу до яких, до речі, і сьогодні не мають не лише українські, але й російські історики) остання черговий раз намагається продемонструвати "злочинну суть" ОУН-УПА.

29 травня на офіційному сайті МЗС Росії розміщено першу порцію розсекречених ФСБ документів, трохи менше як через місяць, 24 червня, – другу.

Відразу ж засоби масової інформації зарясніли заголовками на зразок "Документальний залп по ОУН-УПА", які твердили, що даною публікацією врешті буде поставлено крапку в спробах реабілітації українських націоналістів.

Проте, як свідчить аналіз оприлюднених матеріалів, захоплені відгуки були передчасними – документи далеко не виправдали таких очікувань.

Перш ніж перейти до аналізу власне "сенсаційних документів" варто звернути увагу на те, яким чином їх подали суспільству.

Матеріали розміщено не на Інтернет-сторінці ФСБ, з чийого архіву вони і були взяті, а на сайті МЗСу, у рубриці "Архівна служба", яка, до речі, не містить жодної схожої інформації.

Натяк очевидний – документи адресовано в першу чергу не російській, а закордонній аудиторії. Додатковою спробою підкреслити міжнародне значення "історичного відкриття" стало звернення Харківської міської ради до Держдуми РФ з проханням "посприяти в отриманні розсекречених нещодавно ФСБ матеріалів про ОУН-УПА".

Навіть оминаючи увагою сам факт такого цікавого прецеденту у сфері дипломатії, хочеться відзначити глибоке прагнення депутатів цієї ради розібратися із першоджерелами з історії УПА.

Настільки глибоке, що його не вистачило не лише на те, щоб ознайомитись з документами наявними в українських архівах, а й на те, щоб просто віднайти "розсекречену правду" на сайті МЗС Росії.

Окрім текстів документів на вже згаданій Інтернет сторінці подано також їхні графічні зображення для того, аби бажаючі могли пересвідчитися в їх автентичності. Нажаль, розміри графічних файлів (більше 25 мегабайт) суттєво ускладнюють роботу з ними.

Напевно не випадково. Адже вже поверхневе порівняння набраних текстів та сканованих зображень їх оригіналів засвідчує, що документи опубліковано далеко не у відповідності з вимогами археографії: упущено багато важливих моментів (підкреслення, резолюції).

Очевидно, фахівців з археографії здивує і приписка до публікації "Графика написания передана без изменений",яка, напевно, мала б означати, що при друкові документів збережено їхню стилістику та орфографію.

Розміщення нових архівних документів на веб-сайті є, по суті, їх публікацією, тому вимагає дотримання певних обов’язкових археографічних норм.

В першу чергу, читачам повинні бути зрозумілими критерії відбору поданих документів – найкраще це зробити означивши певну проблему, яку висвітлюватимуть представлені матеріали.

В цьому випадку цього не зроблено, а запропонована тема "Діяльність ОУН-УПА" є настільки широкою, що якщо ФСБ вирішить розмістити в Інтернеті всі матеріали на її висвітлення, то це затягнеться не на місяці, а на роки.

І ті, хто їх найбільше потребує для своєї боротьби із "заклятими націоналістами", просто не встигнуть ними скористатися. У великому обсязі розрізнених, епізодичних матеріалів читачеві легко розгубитися і, схоже, саме це й ставиться за мету в даному випадку.

Єдине, що поєднує запропоновані тексти, це традиційно притаманний документам НКВД та комуністичній пропаганді рефрен про "злочинність банд ОУН-УПА". Все інше – факти, події, їх контексти – немає жодного значення. Запам’ятатися повинно лише це.

Оприлюднення будь-яких документів передбачає також подання вступних зауважень, тлумачень та коментарів.

Але в даному випадку, цього немає, за винятком хіба пояснення, яке стверджує, що "Клим Савур" – це Роман Шухевич, тоді коли всім, хто бодай трішки цікавиться історією УПА, відомо, що під цим псевдонімом діяв його попередник – перший командир УПА Дмитро Клячківський.

Все, на що спромоглися упорядники, це дати певні публіцистичні назви окремим документам: "Перевертні", "Нелюди", "Сколько верёвочке не вится" – явно запозичені з арсеналу радянської агітпропаганди.

Таким чином, оприлюднені ФСБ документи демонструють низький науковий рівень російських фахівців, в даному випадку, в питанні досліджень українського визвольного руху.

Це підтверджує також інтерв’ю Васілія Хрістофорова, начальника управління реєстрації і архівних фондів ФСБ Росії, яке він дав з нагоди публікації документів в Інтернеті.

В своїх оцінках він цілком переплутав факти з історії діяльності таких формувань як дивізія "Галичина", українська поліція та УПА.

В характерному для радянських пропагандистів тоні, він всіх їх називає "бандерівцями". Більше, Хрістофоров авторитетно заявляє про розгром УПА під Бродами в 1944 році (там було розбито дивізію "Галичина").

Доводити злочинну суть ОУН та УПА, користаючись документами НКВД, досить просто.

Про це ще свого часу попіклувалися самі чекісти, які завзято вибивали з полонених потрібну їм для вже оформлених звинувачень інформацію, складали звіти, що викривали начебто жорстокість повстанців і мали виправдати використання режимом звірських способів придушення визвольного руху.

Об’єктивність таких документів дорівнює об’єктивності нацистських матеріалів про євреїв, в яких містяться викриття "всесвітньої змови та шкідливості єврейської раси для людства", матеріалів, які служили основою для реалізації політики Голокосту.

Перша серія документів, що з’явились на сайті МЗС Росії, містить, насамперед, епізодичні агентурні повідомлення про діяльність українських націоналістів, які, незважаючи на уривчастість інформації, дають загальне уявлення за що і проти кого боролися оунівці.

Зокрема показують мету їхньої боротьби: створення Української самостійної соборної держави. Є також згадки про німецькі репресії проти ОУН та масову підтримку населенням УПА.

Разом з тим, ця інформація важко поєднується із поданими тут же свідченнями певного Івана Трохимовича Кутківця, отриманими під час допитів. Він стверджує, що УПА була створена німцями і ніколи проти них не боролася.

Абсурдність цього легко викрити звернувшись навіть не до секретних, а до сотень вже опублікованих радянських, німецьких та українських документів, які розповідають про боротьбу УПА проти німців.

Тому свідчення Кутківця є, очевидно, записом того, що хотіли почути від нього енкаведисти. Вони є аналогічними свідченням радянських офіцерів та партійців, які на допитах під час великого терору в 1937 році визнавали себе японськими та німецькими шпигунами.

Найбільшою сенсацією цієї серії матеріалів мав стати розсекречений ФСБ документ про переговори ОУН з німцями в 1944 році. Якби російські історики, які готували цей матеріал до друку, читали бодай комуністичну літературу про УПА, вони б зрозуміли, що горда печатка на його тексті із написом "розсекречено" виглядає смішно і недоречно.

Адже це повідомлення, як і німецькі документи, що лягли в його основу, десятки разів передруковували всі, хто намагався скомпрометувати український визвольний рух.

Мова йде про спроби німців використати український визвольний рух для своїх цілей (антирадянська боротьба) та спроби українського визвольного руху використати німців для своїх (звільнення політв’язнів, отримання зброї). Як відомо, ці переговори завершилися нічим.

Документи, розміщені 24 червня, очевидно, є відповіддю на оприлюднення СБУ матеріалів про так звані агентурно-бойові групи НКВД, що діяли під виглядом УПА. Тож було опубліковано досить великий документ про перевдягання самих повстанців.

Звичайно, вояки УПА використовували трофейні радянські, німецькі, угорські та польські уніформи ("командованием УПА созданы банды, которые экипированы в форму германской и венгерской армий"), так як не мали можливості налагодити виробництво і забезпечення повстанців власними уніформами.

Це не є ні для кого секретом, для цього достатньо подивитися на сотні опублікованих повстанських світлин. Крім того, Службою Безпеки ОУН використовувався метод переодягання в уніформи супротивника з відповідною повною екіпіровкою для виконання своїх завдань, що характерно для будь якої спецслужби.

Мета цих акцій теж була типовою – отримання необхідної інформації, ліквідація супротивника, виконання інших спеціальних завдань. НКВД ж використовувала такі акції не тільки та навіть не стільки для цього, як для компрометації українського визвольного руху, через навмисні злочинні дії спрямовані проти цивільного населення.

В оприлюдненому документі чітко вказується, що через такі акції бойовики СБ ОУН "уничтожают низовой советско-партийный актив, официальных работников наших органов, агентурно-осведомительную сеть и членов их семей".

Тобто їхня діяльність спрямована проти носіїв окупаційної влади (голови колгоспів, члени винищувальних батальйонів, відповідальні за вербовку в Донбас тощо), тих, хто її підтримував та співпрацював з нею, зокрема як агенти.

Далі серед представлених документів є звіт про виявлення поховання поляків, жертв польсько-українського протистояння. Автори документу акцентують увагу на особливій жорстокості вбивств, що очевидно і послужило головним приводом для публікації саме цього документу.

Документів, які фіксують цю обопільну жорстокість в польсько-українському конфліктів є дуже багато: українських, польських, німецьких, радянських. Вони свідчать, що це протистояння вилилося у 1943-1944 в селянську війну, з характерною для будь-якої війни жорстокістю та великою кількістю жертв серед жінок, дітей та старших людей.

Проте документи теж засвідчують зацікавленість як німецької, так і радянської влади в розгортанні цього конфлікту, як такого, що мав ослабити український та польський національні рухи.

Схоже, деякі російські чинники, спекулюючи на трагедії знову намагаються використати її для загострення польсько-українських стосунків. Для цього навіть готові використовувати до цих подій термін "геноцид", вимовити який російські стороні так важко по відношенню до

мільйонів жертв Голодомору.

Найяскравішим прикладом нефахового підходу до подачі документів є останній матеріал "Робота політорганів по відновленню радянської влади". В розповсюдженому через ЗМІ прес-релізі зазначається, що в документі йдеться "про суди, які влаштовували місцеві жителі над членами ОУН-УПА після закінчення Великої Вітчизняної війни".

Натомість в змісті самого документа немає жодної згадки ані про ОУН, ані про УПА, не використовується навіть характерний узагальнюючий термін "бандерівець". Мова тут йде про суди над колаборантами – сільськими старостами та поліцаями.

Очевидно упорядники, пишучи про народне засудження дій ОУН-УПА, свідомо подали документ, який не має до цієї проблеми жодного стосунку, таким чином намагаючись видати бажане за дійсне.

Отже, оприлюднення цих документів, їх підбір, спосіб подачі свідчать, що дана акція не має на меті допомогти комусь розібратися із складним минулим. Вона є свідченням того, що ФСБ продовжує війну проти УПА, використовуючи в ній методологію своїх попередників з ЧК-ГПУ-НКВД-МГБ-КГБ.

автор - Володимир В'ятрович, для Української Правди