Народна самооборона

ВОРОННЯ НАД УКРАЇНОЮ Ще в далекому дитинстві мене вразила картина Івана Рашевського «Після перемоги». Величезне поле, усіяне трупами і пораненими. А над ними і на них вороння-круки. Рвуть м'ясо у трупів, викльовують очі у ще не померлих. Ось це воронння згадалось мені зараз, коли старовинний приятель, селекціонер Галатович розповів про чергові біди з його плодорозсадником. Я писав про к.с.н. Галатовича і в наший, і в зарубіжній пресі( деякі статті додаю). Про людину, що все своє життя віддала виведенню морозостійких, великоплідних сортів ягід з розтягнутими термінами плодоносіння. Адже зараз, коли наші «деформатори» майже вщент знищили колись могутнє сільське господарство України, для однодворців-одноосібників найвигіднішим є саме ягідництво, що вимагає набагато менше капітальних вкладень, ніж садівництво. Адже сад вимагає не тільки витрат на саджанці і добрива, а й на щільну огорожу від зайців, що обгризають кору молодих дерев і гублять їх. Сад дає пристойний урожай тільки на 7-8 рік. Ягідник плодоносить вже з другого-третього року, а термін окупностї його близько 4 років. Колись, ще в тій Державі, Галатович дістав в Білоруському НДІ садівництва елітні саджанці смородини, ожини, малини. Чверть століття трудився над ними і вивів власні сорти, здатні плодоносити з раннього літа до пізньої осені. Звичайно, кожен кущ плодоносить всього тиждень-другий, але він підбирає сорти так, що смородина та й інші ягоди починають плодоносити на початку червня, а закінчують в жовтні. Тобто, у нього широкий спектр сортів ягід від раннє- до пізньо- стиглих сортів. Здавалося б, подвижницька робота на благо людей, на честь своєї Країни, повинна приносити якщо не гроші, то хоч би шану й пошану. На жаль, де завгодно, тільки не в Україні. У радянські часи його таврували ганьбою за порушення наукових канонів. Адже тоді все було суворо регламентовано. Якщо партія поставила завдання, вирощувати сорти ягід, призначені для машинного прибирання, то так повинно і бути. Ягоди повинні легко обсипатися при струсі куща і бути тонкошкірими. А у Галатовіча більшість сортів складають ягоди, які потрібно зривати руками. Кетяги висять і не обсипаються з куща навіть зовсім висохши. Та і шкірка на деяких товста. За порушення канонів і суперечки з партійним начальством він в ті часи навіть не тіільки з партії вилетів, а і у в'язницю потрапив. Тільки та в'язниця так і не зробила з нього слухняного раба-виконавця. Як був, так і залишився Творцем. За пляшкою «Біловезької» на трьох поховали ту Державу. Відкрили шлях приватній ініціативі. Здавалося б, тепер Україну покриють ягідники Галатовича. На жаль, справи у нього ще гірше, ніж при радянській владі. Для плодорозсадника потрібна ділянка землі. За її оренду потрібно платити. За добрива потрібно платити. За посадку саджанців потрібно платити. Звичайно, саджанці вирощуються не тільки для подальшої селекции.90% їх можна реалізувати. Але біда Галатовича в тому, що він не їздить зі своїми саджанцями по базарах, не продає за готівку, яку неможливо врахувати, отже, і оподаткувати. Він відпускає саджанці фермерам по перерахуваннях. Кожен фермер має свій розум.. Не перерахує грошей, поки не збере перший врожай. А от податки потрібно платити відразу ж, за фактом відпустки товару. А кредити, узяті в банку для оплати тієї оренди і всіх робіт, потрібно повертати тією ж осені. Забрав банк у нього заставу – легковичок, вантажівку, потім його квартиру і квартиру дружини. Микалися вони з дружиною, знімаючи кут то там, то тут. З травня по листопад жили в курені на ділянці плодорозсадника. Нарешті, запросили його в технікум Львівського Держагроуніверситету в Новоселищі. Дали місце під плодорозсадник, місце на кафедрі, студентів. Здавалося б, нарешті-то з'явилися всі умови для плідної роботи. Є земля, є студенти. Твори! Я навіть оду його праці тоді опублікував... На жаль, все закінчилося приватизацією його плодорозсадника з наданням йому ролі найнятого робітника. Творець перетворився на поденника-батрака! Його ідею створення на базі Новоселищному технікуму Міжнародного інституту ягідництва, підтриману керівництвом відповідних НДІ Білорусії, Росії і Молдови, висміяли і відкинули. І тут до нього приїхав підприємець з села Стрілки Перемишлянського р-ну , не в сотні кілометрів бездоріжжя від Львова, а зовсім поряд, в напівгодини їзди від міста. Узяв у нього декілька десятків тисяч саджанців, запросив до себе в Стрілки. Приїхав Євгеній Максимович до нього в гості. Подивилися селоі. Вибрали за околицею села старий, розвалений будинок , в якому вже десяток років ніхто не жив, але при якому була чудова ділянка для плодорозсадника. Насилу знайшли старого, господаря тої руїни. Зняв у нього Галатовіч той будиночок за чверть своєї пенсії. Ударили по руках. Ранньою весною кинув він той плодорозсадник в Новосілках, що перетворився на ягідник. Позрізав тільки посадочний матеріал зі своїх сортових кущів і посадив його на своїй присадибній ділянці в Стрілках. Крутився на тій ділянці від зорі до зорі. Витрачав всю свою пенсію і пенсію дружини на добрива. Став сам схожий на Чапхлика Невмирущиго, але таки підняв ту покинуту землю. А потім його плодорозсадник дав перші ягоди. Такі, яких ні у кого ще не було. Їздив з ними до Києва, Мінська, Москви. Показував фахівцям. Врахувавши невдалий досвід з організацією Міжнародного інституту ягідництва, зарубаного необхідністю узгоджень в численних бюрократичних інстанціях, запалився ідеєю створення Міжнародної Академії Ягідництва. Ідею підтримали і погодилися стати членами Академії вчені не тільки України, але і Білорусії, Росії, Канади, Ізраїлю. Здавалося, щастя знов ровернулося до Галатовича. Не тут то було. Помер господар будиночку. Цілий рік Галатовіч не знав, кому тепер платити за житло. Але минулою осені приїхав якийсь молодик. Покрутився біля будинку, який Галатовіч капітально відремонтував, полазив по плодорозсаднику. Коли Галатович, здивований таким вторгненням, запитав, хто він такий і що йому треба, відповів, що він родич господаря будинку. У дитинстві він влітку приїжджав сюди на шашлики. Ось і тепер він забирає цей будинок під дачу, а влітку в саду робитимуть шашлики. Адже найсмачніші шашлики виходять саме на жарі від плодових дерев. Вигнав Євгеній Максимович нахабу. Той у відповідь, пообіцяв вигнати його. У січні заїхав до мене Галатович. Радісно потираючи руки, заявив, що нарешті- то він стане законним господарем будинку і свого плодорозсадника. Той молодчик подав до суду на виселення. Галатович знає закон. Документально підтверджено, що в садибі більше 10 років ніхто не жив. Ніхто в належний термін не заявив свого права на спадок. Молодик живе у Львові. Приїжджає в село, дійсно, тільки на шашлики. Ні він, ні його мати в цьому будинку ніколи не жили, цього діда ніколи матеріально не підтримували, тобто ніяких прав на цей будинок не мають, на відміну від нього, який тут жив і справно платив за помешкання, на що у нього є документи. Суддя переносить і переносить слухання у справі. А це, вважав Галатович, вірна ознака того, що Позивач не має шансів на виграш. Я сказав Євгенію Максимовичеві, що суддя переносить справу не тому, що у позивача немає шансів, а тому, що чекає, хто запропонує більше. Галатович у відповідь тільки розсміявся. Заявив, що це в радянські часи судді діяли так, як їм подзвонять зверху. Тепер суддя ні від кого не залежить і вимушений вирішувати згідно із законом. Нагадав я йому те, як мені, чиї наукові розробки принесли Державі не один мільйон перевідних рублів, зондеркоманда з пенсійного фонду в 2004 році нарахувала наукову пенсію 92 гр. при мінімальній пенсії в 240 гр., відмовившись врахувати винагороди за впровадження винаходів. Як суддя районного суду Надія Крайник, не дивлячись на документальне підтвердження фальсифікацій ПФУ даних про мій науковий стаж і махінацій з коефіцієнтами, відмовила в позові. Мало того, коли я в наступний раз прийшов до неї з позовом на ЖЕК, що відмовляється укладати зі мною договір на обслуговування, з вказівкою наданих послуг, замість розгляду позову пообіцяла засудити за те, що я сфотографував її в кабінеті, що, до речі, не заборонено ніяким законом (гляньте, що в фото http://i026.radikal.ru/0802/0b/d8a7e699a3d6.jpg кримінального чи образливого?), Т ут же з представником ЖЕКа, на якого я подав позов, оформила протокол про порушення і подала на мене позов за образу честі і гідності. Слава богу, справу розглядав суддя ще старій формації, що порадив в нинішніх умовах діяти по старому українському прислів'ю: «Не чіпай р., смердіти не буде». Покартав і відпустив... Та ухвалу цієї судді про відхилення позову до ПФУ, Аппеляционний суд залишив в силі, що дало право звернутися до Європейського і Верховного суду. Верховний суд через 2 роки прислав цидулку про відмову в розгляді справи, оскільки я, мовляв, не приклав документ про звільнення від сплати судового мита (подається не у ВС, а першій інстанції) і не вказав, яке рішення повинен ухвалити суд (хіба я маю право ухвалювати рішення по власній аппеляции?) .Прицьому ці документи мене зобов'язали вислати їм в строк, що закінчився за день до отримання мною листа ВСУ! Між іншим, Європейський Суд прислав повідомлення про прийняття до розгляду моєї справи вже через 40 днів, а на другий день після отримання цього повідомлення, я почав отримувати пенсію на порядок вище! Тільки розсміявся Галатовbч. Заявив, що я судився з Державою, в особі Пенсійного фонду, він же судиться із звичайним сільським жлобом, правда з вищою освітою, який і законів те не знає! У лютому Галатович знову заїхав до мене, щоб послати електронну пошту до Мінська, Кишинева і Таганрога по питаннях, пов'язаних з Академією. Запитав я його, а як справа з судом по садибі. Він чортихнувся: « За радянських часів суддями командувала партія. Тепер ними командують гроші. Суддя Перемішлянського районного суду Роман Гулід выніс рішення – виселити. Це серед зими! Це при документальному підтвердженні того, що будинок і ділянка при ньому десять років були безгоспними!». А щоб Гататович не міг оскардити рішенгня, на весь період для подання апеляції щез, забравши всі документи по справі!Що ж, вже завтра приїдуть до Галатовічу судовий виконавець з купою міліціонерів і викинуть на сніг речі, заберуть плодорассадник. Мої предки створювали Україну. Невже ЦЮ Україну? Адже не тільки творця Галатовича зганяють з його вимученого десятиліттями плодорассадника, заради шашликів на природі. Суди міст, віддалених від Львова, та і Львівські, накладали арешт на рахунки єдиного в Західній Україні крупного парникового господарства «Провесинь», знищуючи цим таке потрібне Західній Україні виробництво! А скільки судів віддавали рейдерам наші унікальні підприємства і НДІ в Києві, Донецьку, Дніпропетровську! Ми отримали Незалежність в 1991.Тоді комуністи, терміново створивши «Рух за перебудову», злякавшись царя Бориса, одностайно проголосували за Незалежність! Але від кого і від чого та незалежність? Наші українські селяни сьогодні живуть у багато разів гірше, ніж за часів Шевченка. Адже коли у його батьків гайдамаки Копія відібрали і зжерли корову з дюжиною овець, батьки без проблем змогли купити будинок з садибою в сусідньому селі. Чи під силу це нинішньому українському селянинові? І не треба брехати, що рейдерство поширене на всьому пострадянському просторі. Знайдіть хоч одного рейдера в Білорусії! Після того, як в Росії посадили сотню суддів, російські рейдери кинулися до України. А у нас, найімовірніше, подіє тільки рецепт Савіка Шустера – він сказав на „Свободі слова”, що в Італії рейдерство було припинено тільки відстрілом суддів-посібників! Український Президент грізно загрожує пальчиком. Премьерша звертається до співгромадян з проханням не виконувати незаконних вирішень суддів.Депутати виступають з полум'яними мовами, рвуть на собі сорочки, вимагаючи виконання вигідних, і не виконання невигідних ним вирішень судів. А в Україні править бал не Закон, а Капітал! Ми не выбороли Незалежність. Не була Україна полемо битви за неї. Але і без війни за 15 останніх років вона позбулася 6 мільйонів своїх громадян! Ось і летає- кружляє вороння над Україною... Передвісники смерті. Володимир Сиротенко Львів.